Райцентр в Чернівецькій області. Колись Хотин був навіть другим за кількістю населення місто Буковини, а проживає там лише 12 тис. чоловік (дані початку 90х рр.). Тихий, непримітний, одноповерховий, з дивною модою прокладати до осель газ не під землею, а НАД землею, в капарних жовтих трубах. Турніки для велетнів. Росіська рулетка для блискавок. Так би й минали туристи місто. якби не... Ну власне. Фортеця! Сказати щось несподіване? Крім фортеці, у Хотині є ще кілька цікавих з історичного погляду місць. Старий кіркут. Будівля митниці XVIII століття по дорозі до замку. Не знали? Тепер знаєте.

Фортеця знайома з дитинства кожному, хто дивися радянське кіно. Особливо полюбив Хотинську фортецю режисер Сергій Тарасов. Попри суттєві архітектурні відмінності у нашій та англійській фортифікаційній архітектурі, режисер відтворював тут «стару добру Англію» у стрічках про Айвенго, Робіна Гуда та «Чорну стрілу». Багатьом буде цікаво дізнатися про атмосферу на снімальних майданчиках тих часів та цікаві подробиці кінематографічного процесу.

А що ж наша, відчизняна історія? У 2003р. видатний польський режисер Єжи Гофман заявив, що після успіху фільму «Вогнем і мечем» буде знімати у Хотині стрічку про війну 1621 року. Тоді українсько-польське військо зупинило тут турецьку навалу, врятувавши Європу від неминучої експансії. Гарний сюжет для любителів масштабних батальних сцен!

Уявити собі тодішній розмах можна, прочитавши мемуари Евлія Челебі, турецького мандрівника XVII століття. Польща та Туреччина готуються до війни. Нескінченні каравани везуть до Хотина запаси їжі. Сотні галер пливуть сюди Дністром з тією ж метою. Ціла орда сараною суне на північ: 300 тисяч турків, 100 тисяч татар. Самовпевнений султан Осман ІІ жартує: мовляв, під стінами Хотина у війську козацькому він буде снідати, а у самій фортеці, у війську польському — обідати. Що проти його полчищ 57 тисяч поляків Кароля Ходкевича та 40 тисяч козаків Петра Сагайдачного?

Попри всі султанські сподівання, війна продовжувалась п'ять тижнів. У ній полягла майже половина вояків з обох сторін. Кажуть, місцеві селяни дотепер виорюють на своїх полях то гарматне ядро, а то й людський череп. Востаннє яничари пробували захопити фортецю 28-го вересня. Та де там: 30 тисяч загиблих, хвороби, перебої з постачанням провіанту, а ще — дезертирство «пішаків» цієї шахової партії за долю Європи. Нарешті 8 жовтня 1621 року сторони уклали мир. Польща святкувала перемогу, святкував її й воєвода молдавський Петро Могила, котрий боровся разом з вояками гетьмана Ходкевича. У Хотині перебував тоді і султан Осман ІІ, і королевич польський Владислав.

І ще одна по-кінематографічному гарна картинка: годину у повній тиші стоять польське і турецьке війська. Та ось зі стану яничар рушають у бік поляків величезний слон та породистий рисак. Це — дари султана королевичу. Той теж не залишає суперника без дарунків: ще один кінь відправляється у протилежному напрямку, а крім коня, Осман отримує дві добрі гармати. Задоволений перемогою Владислав відіслав козакам обоз їжі, а ще 48 бочок меду та 24 куфи горілки. Сагайдачному — окремий дарунок: 12 срібних фляжок зі спеціальною, з лікувальними властивостями, горілкою. На жаль, козацькому отаману вони не допомогли — від ран, отриманих у Хотині, він помер 10 квітня 1622 року у Києві, на руках коханої дружини Анастасії.

Розберемося з дислокацією. Лежить це кінематографічно привабливе поселенняна на правому березі Дністра, в 69 км. від Чернівців та в 22 км. від Кам‘янця. Жвава туристська траса, що й казати. Місто виникло, на думку археологів, в УІІІ-ІХ ст. н.е., коли у східних слов‘ян розпочався активний процес формування державності. В Х-ХІ ст. Хотин був у складі Київської Русі, з середини ХІІ ст. - в Галицькому, з 1199 р.- в Галицько-Волинському князівствах. В сер. ХІУ ст. це ранньослов’янське місто опинилося під владою молдавських бояр.

В другій половині 13 ст. в Хотині розпочалось будівництво мурованого замку, що згодом став одним з найміцніших у Східній Європі. Замок не видно з дороги, що веде до центру міста, але кожен тутешній житель скаже вам, як туди потрапити. Для цього біля універмагу в центрі міста звертаєте і їдете вздовж парку аж до базару, звідти - вузенькими кривими вуличками ще кілометра півтора – і ви на місці. Є й інша дорога: недалеко від міського цвинтаря (це зі сторони Дністра та Жванця) буде невеликий трикутний сквер. Їдете тією дорогою. що веде донизу - і економите приблизно зо два кілометри. Паркуєтеся біля пам‘ятника Сагайдачному (якщо нещасний монумент доживе до вашого приїзду - його встановили 1991 р., але невдовзі грунт під гетьманом почав “їхати”. Зараз ведуться розмови про перенесення пам‘ятника в центр Хотина), купуєте за 1 гр. квиток в кіоску на парковці – і один з найгарніших замків України до ваших послуг. (Поскриптум: біля Сагайдачного зараз парковка лище за гроші. Безкоштовно це зробити можна вище. біля кіоску з напоями та шоколадками).

Минаєте рів. Проходите через браму – і зупиняєтеся, вражені краєвидом. Більш як на кілометр тягнуться кам’яно - земляні укріплення. Внизу , на скелястому мисі - замок 13-16 ст. Прямокутну в плані площу розміром 1200 на 250 м. оточує земляний вал (товщиною у 8 метрів!) з бастіонами. Спорудили його селяни Хотинської райї за проектом французьких військових інженерів у 1718 р. На території, обнесеній цим валом, так званій “Новій фортеці”, були комендантський двір, казарми, майстерні, конюшні, бані, склади... До нашого часу від цих споруд збереглася лише кам‘яна церква Олександра Невського, збудована 1835 р. для воїнів російського гарнізону. Церква діюча. Нижче храму – будівля колишньої військової школи. Там свого часу мав бути музей, але нічого з цієї задумки не вийшло. Зліва – руїни турецького мінарету.

А тепер, нарешті, про сам замок. Його 40-метрові стіни прикрашені ззовні орнаментом з червоної цегли. Такий мотив часто зустрічається в українському декоративному мистецтві, особливо на Поділлі.

В‘їздом до фортеці слугує дерев‘яний міст, відновлений 1969 р. Подвір‘я замку поділено на 2 частини, рівень обох вищий за рівень землі. Більше подвір‘я, забудоване житловими будинками, з колодязем в центрі (діаметр – 2,5 м., глибина – 65 м.) - це так званий двір Воїнів. Невеликий двір в північній частині замку називається Княжим (Людмила Іванівна Пастух, чарівна жінка та директор заповідника у Хотині, стверджує, що двір насправді називається Комендантським). Він розташований між комендантським палацом та північною вежею. Колись його обрамляла аркада-галерея, що робило Княжий двір по-ренесансному гарним. В ІІ пол. ХУ ст. було споруджено комендантський палац.

Його стіни вкриті суцільним орнаментом: шахівниця червоної цегли та білокам‘яних блоків. Портали та різьблене оздоблення вікон виконані в готичному стилі. Під палацом є 2 великі пивниці, де зберігались зброя та харчі. Туриста зацікавить факт, що свого часу тут був гарем, де жило понад 30 дівчат. В цьому ж будинку були славетні турецькі бані та басейн. Важко в це повірити - адже розміри споруди не аткі вже й значні.

А ось у підвалини палацу спуститися раджу не всім - там не лише темно, а й холодно. Підвали використовувалися для зберігання провіанту - холодильнику ТАКИХ розмірів позаздрить не один олігарх! У замку був навіть водогін. Вода по керамічним трубам діаметром в 8-12 мм. Подавалася з колодязя по вулиці Фортечній до житлових приміщень замку. Була і каналізація. Під час будівництва у 18 ст. Нової Фортеці водогін зруйнували.