The Town of Khotyn lies on the right side of the Dnister. Archaeologists believe it was founded in the 8th - 9th centuries A.D., during the period of Eastern Slavs' active involvement in state formation. Practically isolated from major roads and contemporary life, the fairy tale- like Khotyn castle is best known for towering 50-meter high walls that look out upon the wide, sweeping river as it flows south to the Black Sea. Located alongside the Dniester River, the castle controlled a critical water- based trade route. Originally built in the 12th century out of wood, by the 15th century it had been completely remade in stone. Its 50 meter walls are still considered the tallest in all of Europe, Kurmaz said. After the break up of the Galician-Volyn principality, Khotyn fortress was mainly controlled by the Cossacks until the Polish established control in the 15th century. The Turks took control of the fort the following century, but not for long. Despite efforts by the Turks in the early 17th century to fortify the castle, it was conquered by a unified Slavic army that included Poles and Cossacks.

The Khotyn castle is especially interesting, and particularly so due to the famous battle that occurred just outside its walls in 1621. In the battle, Cossack Hetman Petro Sahaydachnyi defeated the Turks( army of 300, 000 men and officers) and struck an important peace agreement with them, which ultimately benefited the Poles and gave them control over the region. Khotyn finally came under Russian control in 1793 and was mainly used as a prison up until the end of WWII.

Even today, the castle strikes with its grandeur. Stone and earth fortifications stretch out for about a mile. This 12th - 16th century structure rests atop a man-made platform 33 feet deep, a genial piece of ancient engineering thought, in its turn lying on a rocky ground. Rectangular area 4,000 by 800 feet is enclosed in the earthwork rampart (26 feet deep) enforced with bulwarks. Castle's stonework walls ornamented with red bricks to resemble the style of Podillya rushnyky look strikingly beautiful against the background of the Dniester valley.

Окрім палацу, на території замку збереглися руїни 2-поверхового житлового будинку. Колись в його пивниці була тюрма, де чекали на страту ватажок селянського повстання 1490-1492 рр. Андрій Боруля та його товариші. Борулю “... відвезли до начальника міста, який відрубав йому голову, а всіх його прибічників наказав скинути живцем зі стін Хотинського замку”. В цьому ж приміщенні, на другому поверсі, була невелика замкова церква, що складалась з прямокутної нави з напівкруглою апсидою зі сходу. Вікна церкви одночасно слугували і як бійниці. Майже всю західну стіну храму займає прикрашений різьбою великий портал. На внутрішніх стінах церкви збереглися фрагменти фресок кінця 15- початку 16 ст. - так твердить путівник, хоча я сама не помітила цього. Під час якогось з моїх візитів у фортецю в храмі сиділи представники якоїсь з баптистських церков і пропонували туристам свої брошури. Та останні роки таких неподобст не помічала. На першому поверсі можна оглянути бідненьку діораму Хотинської битви під войовничий музичний супровід та купити книжки, футболки, листівки чи календарики із зображеннями фортеці.

Якщо піднятися на бойовий майданчик стіни та обійти фортецю за периметром (а ось це вам зробити навряд чи вдасться, ляляля, а я ходила, і найцікавіша була екскурсія та розповідь вже згадуваної Л. І. Пастух), можна ознайомитись з конструктивними та архітектурними особливостями замку. Найбільша з башт – північна. Прямокутна в плані (12 на 18 м.), вона має 3 яруси бійниць для важкої артилерії. Бійниці мають форму оберненої замкової щілини. Зверху на башті знаходився бойовий майданчик, накритий звершу пірамідоподібним шатром. Розраховуючи на самостійну оборону під час нападів, башта була останнім притулком обложеної фортеці.

Крім північної, фортеця має ще 4 башти: надбрамна, східна, комендантська та південно-західна. З башт є виходи на бойовий майданчик, що тягнеться вздовж оборонної стіни товщиною в 5 м . Майданчик захищений кам‘яними зубцями триметрової висоти. Під час ворожих штурмів, воїни через проміжки між зубцями лили на голови атакуючих окріп, скидали каміння.

В Хотині збереглись також залишки іще одної, найдавнішої мурованої фортеці, та знаходяться вони в землі. 1961-1964 рр. їх розкопала наукова експедиція Чернівецького краєзнавчого музею, в якій брали участь спеціалісти з Києва, Кишинева та Москви. Стало зрозумілим, що люди селились на цьому місці ще в мідному віці (близько 5 000 років тому). Саме з цього п‘ятачка землі почав розвиватись Хотин. Спочатку це була невелика дерев‘яна фортеця, вистроєна східними слов‘янами. Незначні залишки її було знайдено під час розкопок. Поруч з фортецею та одночасно з нею існувало і неукріплене поселення. На його території розкопали напівземляні житла з печами-кам‘янками (ІХ-Х ст.), а на глибині 1,2-1,4 м. знайдено культурний прошарок 8 ст. Все це вказує на існування Хотина як слов‘янського поселення вже в 8 ст., і з того часу життя на його території вже не переривалося. Особливо великим населеним пунктом місто було в Х-ХІ ст., коли входило до складу Київської Русі. Та займало територію більш як 20 га.

В розвитку давньоруського Хотина велике значення мала торгівля, про що говорить скарб ХІІ-ХІІІ ст., знайдений в 1890 р. він складався з більш як тисячі монет з Саксонії, Тюрінгії, Чехії, Угорщини та інших західноєвропейських держав. Скарб було відправлено до Ермітажу в Санкт-Петербурзі (а ви думали, його залишили на Україні? Ха!).

Значення Хотина як форпосту Галицько-Волинського князівства зросла, коли на Русь почали зазіхати ординці. Міські укріплення охороняли важливу переправу на Дністрі та стримували набіги степовиків. В 40-50х рр. ХІІІ ст. тут звели на місці дерев‘яної муровану фортецю. Цього вимагав час - на зміну лукам прийшли машини для кидання каміння, що кидали, як вказує літописець, такі великі брили, “якоже можаху 4 мужи сильнии подняти”. Залишки найдавнішої кам’яної стіни знайдено в товщі східних оборонних мурів між східною та північною баштами, а також на території внутрішнього подвір‘я на глибині 6-8 м.

Якщо обходити фортецю за периметром, на стіні, недалеко від страшної вологої плями (сподіваюсь, вчені вже визначили, що то воно за таке?) можна побачити слід від гармати. Орнамент там переривається, натомість замість нього легко побачити зображення глечика. Людмила Іванівна розповіла легенду про це місце. Начебто у ті часи, коли ще не було колодязя на території фортеці, замок якось взяли в облогу вороги. Мужньо обороняли твердиню сотні воїнів, але вони робили б це з подвійною силою, якщо б мали що попити. Спраглі вояки були на межі смерті - і тоді якась мужня дівчина вночі зробила вилазку до струмка, який обігає навколо фортеці. Вона набрала повний глечик води (якраз на сто воїнів і вистачить, ага. Наївні тоді були дівчата), та вже під час підйому у неї влучила ворожа стріла. Дівчина, стікаючи кров‘ю, все ж донесла свою цінну ношу до змучених солдат - а потім романтично померла в них на руках. Після цього вояки схаменулися та взялися копати колодязь глибиною 65 метрів.

Зараз у планах Хотинського архітектурного заповідника - відновлення хоча б фрагменту славетних висячих садів, якими славилося місто за турецьких часів, та, можливо, підірваного у 1940-ві рр. мінарету. Давній друг сайту Ігор Хома зі Львова десь прочитав, що у програмі дій міської ради Хотина на період 2004-2010 р.р. планують відкрити кімнати для туристів в фортеці, зробити тир, де можна постріляти з середньовічної зброї, в тому числі, з гармат. Ну, сучасні каноніри, до роботи? :) Мої враження від святкування тисячоліття міста (яке відбувалося у вересні 2002 року) - див. в архіві гостьової книги за вересень-2002. До речі, до свята відновили дахи майже всіх башт - і відновлювали їх майстри з Закарпаття за старими технологіями. Кожна маленька дощечка (чи як це називається) коштувала 60 копійок, а треба їх було на відновлення тисячі і тисячі. Ось так!