За свою багатовікову історію місто-музей зазначало чимало руйнувань і перебудов. Але, незважаючи на це, давня територія Кам’янця зберегла свою архітектурну неповторність.Протягом багатьох віків Кам'я-нець-Подільський був осередком культурного життя Поділля. Тут у XVII столітті працювали вірменські історики, автори історії Хотинської війни Ованес і Степа-нос Рошка, художники І. Прахтль (XVIII століття), Д.Сампіні (XIX століття) та ін.

У місті діяли дві духовні семінарії, з 1840-х років - перша російська гімназія. 1899 року було відкрито Пушкінський народний будинок, на початку XX століття засновано технічне училище, а у 1918 році - український державний університет. З містом пов'язані імена видатних діячів української та російської культур -Т. Г. Шевченка, С.В.Рудансько-го, А. П. Свидницького, В. К.Розвадовського, С. М. Сергєєва-Ценського, П. Г. Житецького, М. Д. Леонтовича, М. В. Молчановського, М. О. Грінченка. Тут жили і працювали відомі історики Поділля Є. Й., Сіцинський та 0. Прусевич.

Кам'янець-Подільський не можна уявити без славнозвісного старого замку - унікальної оборонної споруди XI-XVII століть, побудованої на скелястому мисі біля вузького перешийка, через який вела давня головна дорога до Старого міста. Кам'яні укріплення XI століття, побудовані на основі ще більш раніх, мало чим нагадували сучасну могутню твердиню з11 башт, з'єднаних високими мурами. Залишки давньоруських укріплень знайдені в різних частинах замку: в Денній башті - фрагмент муру з бійницями, а рештки невеличкої, овальної в плані вежі - посеред замкового двору біля Ласької башти.

Перша значна розбудова замку відбулася протягом кінця XIV-середини XV століття, її розпочав краківський воєвода Спитко Мельштинський, котрий володів Кам'янцем чотири роки (1395-1399) і загинув у битві з татарами. В середині XV століття замок було переплановано. Старі башти модернізовано, закладено 10 нових (2 з них не збереглися). Друга реконструкція відбулася в середині XVI століття під керівництвом військового інженера і архітектора Іова Претфеса, який збудував дві башти - Нову західну та Нову Східну (над давнім колодязем, що зберігся донині), а ткож Польну браму з мостом, рештки якого нещодавно були віднайдені реставраторами.

На початку XVII століття, з появою дальнобійної артилерії, військовий спеціаліст Теофіл Шомберг збудував перед західним фасадом замку кам'яно-земляні бастіони укріплення, що дістали назву Нової фортеці.

Однак, незважаючи на модернізацію, 1672 року кам'янецький замок захопили турецькі війська на чолі з султаном Магометом IV. Причина поразки поляків була не в ненадійності укріплень, а в історичних умовах розвитку Речі Посполитої, яка на той час виявилася непідготовленою, щоб протистояти численній турецькій армії.

У XVIII - XIX столітті з півночі та півдня були прибудовані два бастіони, у внутрішньому дворі зведені корпуси казарм. Але незважаючи на численні реконструкції, замок являє собою єдиний архітектурний ансамбль.

З кам'янецьким замком пов'язано багато історичних подій та відомих імен. У 1711 році його відвідав Петро І і дав високу оцінку фортифікаційним спорудам. Легендами оточена знаменита Папська башта, яку також називають Кармалюковою.

У 1815 році у фортеці перебував під час військової служби російський поет К.М. Батюшков, роком пізніше - поет-декабрист В.Ф. Раєвський. У 1831 році під час епідемії холери тут працював військовий лікар, письменник, діалектолог В.І. Даль. Замок змальовували у своїх творах М.П. Старицький, В.П. Бєляєв.

У 1928 році за постановою Ради Народних Комісарів СРСР замок у числі деяких інших споруд Старого міста був оголошений республіканським історико-культурним заповідником.

Перші оборонні укріплення Кам'янця були побудовані лише там, де існувала можливість найлегшого проникнення на острів - через вузький перешийок на заході та на пологому схилі каньйону з північного заходу. Ці укріплення, що з'явилися у XI-XIII столітті, стали основою Старого замку та комплексу Польської брами.

По кам'янецьких оборонних спорудах можна простежити еволюцію військового будівництва на Україні на прикладі кращих його зразків. Однією з найдосконаліших середньовічним оборонних систем Східної Європи можна вважати оборонно-гідротехнічні споруди Польської та Руської брам, що були розміщені по обидва боки скелястого перешийка, їх основними складовими частинами були укріплені кількома вежами в'їзні брами та шлюзи, що перетинали русло річки. В разі нападу ворогів спочатку перекривалися шлюзи Руської, а потім Польської брами, і каньйон повністю затоплювався водою. Цим виключалася можливість штурму острова з двох нижніх доріг. Третя дорога, що проходила через вузький перешийок по Замковому мосту, захищалася укріпленнями замку з підйомним Польним мостом, надбрамною вежею св. Анни на Замковому мосту, а також системою укріплень Міської брами та Вірменського бастіону XVI століття, які розташовувалися на зручних для ведення обстрілу терасах.

Крім цих основних укріплень існувала система споруд, що складалася з башт та оборонних мурів, побудованих для захисту окремих ділянок міста. Вони тримали під вогнем протилежний берег каньйону. Це башта Стефана Баторія на північній околиці, з брамою, турецькими бастіонами та оборонним муром. На сході та південному сході ланцюгом розміщувалися башти Різницька, Слюсарська та Кушнірська, що з'єднувалися валами, а на південному заході, на одній з довгих терас вірменських кварталів простяглися високі оборонні мури. До оборони були пристосовані також деякі культові та цивільні споруди міста.

На жаль, переважна більшість імен кам'янецьких фортифікаторів невідома. Архівні джерела донесли до нас тільки декілька з них, зокрема Іова Претфеса, Теофіла Шомберга, Яна де Вітта, Станіслава Завадського, Христіана Дальке.

Могутність кам'янецьких укріплень вражала не лише численних мандрівників. За історичними переказами, турецький хан Осман, побачивши 1621 року укріплення Кам'янця, спитав: „Хто збудував таке могутнє місто?" - „Сам бог", - була йому відповідь. „Нехай же бог і здобуває його!" З цими словами хан повернув своє військо від стін Кам'янця. За свою багатовікову історію місто-фортеця було взяте лише двічі: 1393 року литовським князем Вітовтом через незгоду всередині гарнізону фортеці та 1672 року турками завдяки чисельній, більш як у 60 разів, перевазі.

Пам'ятки цивільного будівництва у Кам'янці-Подільському представлені кількома монументальними спорудами, а також різноманітною житловою забудовою. Найдавнішим є будинок українсько-польського магістрату, розташований посеред Центральної площі - давнього українського (пізніше польського) ринку. Структура забудови ринку почала формуватися, очевидно, ще до навали Батия, поява ж міської ратуші припадає на середину або на другу половину XIV століття. Кам'янецька ратуша є найстарішою з тих, що збереглися на Україні. Водночас вона становить цікавий приклад різностильових нашарувань на первісній готичній споруді. Один з будівельних етапів (середини XVIII століття) пов'язаний з іменем Яна де Вітта - військового інженера і архітектора, коменданта кам'янецької фортеці.

Ще одна споруда, що прикрашає ринкову площу, - тріумфальна брама, яка веде до садиби кафедрального Петропавлів-ського костьолу. Вона була споруджена 1781 року на честь приїзду до міста короля Станіслава Августа, про що свідчить напис над аркою. Автором цієї високохудожньої пам'ятки пізнього барокко, можливо, також є Ян де Вітт.

У XIX столітті в місті з'явилося декілька великих громадських будівель, які внесли певний дисонанс у стильову цілісність середньовічного міста. Це будинок першої російської гімназії (1837-1841), побудований на місці розібраного єзуїтського костьолу (вул. Карла Маркса), будинок дворянського зібрання (1857-1893) на колишньому Вірменському ринку, неоренесан-сна будівля комерційного банку (кінець XIX століття) недалеко від башти Стефана Баторія, корпуси пивзаводу (1872) у північній частині каньйону - цікавий зразок промислової архітектури, орієнтованої на традиційні форми.

Окремої уваги заслуговує житлова забудова середньовічного міста. Вона почала формуватися ще за давньоруських часів (рештки її знайдені на українському ринку) і являє собою приклад складної еволюції мурованого міського житла ХІУ-ХУІІ століть. Майже всі будинки середньовічного міста стояли на склепінчастих підвалах, які утворювали під землею розгалужену систему ходів і приміщень. Архітектура житла була досить різноманітною - від невеликих будиночків до багато оздоблених кам'яниць з галерейками-підсіннями для виставки та продажу товарів і, нарешті, триповерхових баштоподібних мурованих будівель заможних міщан. Про вигляд будинків за часів середньовіччя розповідають старі описи та гравюри.

У XIX столітті житлова забудова Кам'янця почала змінюватися з орієнтацією на взірці класицизму, модерну, еклектики. Багато архітектурних особливостей давнього житла було втрачено під час неодноразових перебудов.

Точна дата переселення вірмен у Кам'янець поки що не визначена. Однак безперечно, що на той час, коли вірменські переселенці прибули на Поділля, місто вже існувало і було досить розвиненим. Південна частина давньоруського Кам'янця, яка порівняно з рештою території острова мала досить стрімкий рельєф з терасами, що спускалися в каньйон Смотричу, нагадувала гірські схили далекої сонячної Вірменії. Мабуть, тому й оселилися тут перші представники вірменської общини. Вони заснували у XIII столітті церкву Благовіщення, а згодом, наприкінці XIV століття - Миколаївську церкву, поруч з якою на рубежі ХУ-ХУІ століть збудували чудову п'ятиярусну дзвіницю. Десь у нижній частині нинішньої вулиці Свердлова (колишньої Вірменської) у XVII столітті існувала вірменська церква Григорія, зруйнована в середині XVII століття. Письмові джерела вказують на існування в районі Вірменського ринку Успенської церкви.

Особливості терасного рельєфу, по якому збігали в долину Смотричу криві вулички, суцільні муровані огорожі садиб, що не мали чіткого геометричного планування, притаманного центральним частинам міста, - все це надавало вірменським кварталам оригінального східного колориту.

Десь у XIV столітті у вірменській частині міста сформувалася площа, яка дістала назву Вірменського ринку (пізніше звалася Миколаївською, Соборною, Губернаторською, нині - Радянською). Тут, крім будинку магістрату вірменської общини (не зберігся), існувало багато кам'яних житлових і торговельних будинків вірменських та українських міщан. Тут знаходилися єпископський палац, гауптвахта, а пізніше - будинок губернатора, православна семінарія, дворянське зібрання, духовна консисторія.

Цікаво, що на Вірменському ринку протягом багатьох віків існували українські храми - мурований Іоанно-Предтеченський (XV століття) та дерев'яний Воз-несенський, зруйнований турками в кінці XVII століття. На південному краю вірменських кварталів існувала українська Миколаївська церква (не збереглася). Це переконливо свідчить про дружні взаємини двох міських общин.

У 1575 році у Кам'янці налічувалося понад 300 вірменських сімей, існували вірменська школа, шпиталь. Серед вірмен було багато чудових майстрів - ювелірів, гончарів, кушнірів тощо. Представники вірменської общини часто супроводжували торговельні каравани, що йшли на Схід, входили до складу польських дипломатичних місій.

Згодом вірменське населення, яке протягом багатьох століть берегло рідні звичаї, традиції та культуру, асимілювалося з українцями та поляками.